деколи розчиняєшся у своєму тілі і втрачаєш його чуття: отака собі черепашка, що визирає зі свого панциря і спостерігає за іншими панцирями... а всередині багато цікавого. отак посидіти б хоча день і не визирати ... можна було б стільки думок передумати, нарешті навести лад, просто стати мудрою, а головне ВІРВНОВАЖЕНОЮ людиною... а так щодня треба себе з того панциря витягати і тоді починаються ігри, в яких гравець не ти, а твоє тіло.

перевірка зв’язку на разі намагаюсь розібратись з оцим о...